Великомученик Артемій (IV ст., Сирія).

«Ти переміг мене, Галилеянин!..» Такими, за спогадами очевидців, були останні слова імператора Флавія Клавдія Юліана, коли він, конаючи від смертельних ран, помирав у 363 році на полі битви з персами. Напевно, в останні хвилини життя цей можновладець, ім’я якого закарбувалося в історії, як Юліан Відступник, рішучий переслідувач християн та відновлювач язичництва, згадував події зовсім нещодавні.

Згадував він пророцтво святого, пам’ять якого церква звершує 2 листопада – великомученика Артемія. Незадовго до смерті той передрік, що Бог покарає імператора за безвинно пролиту християнську кров. Лють Юліана не знала меж, як і винахідливість катів, що намагалися зламати не лише тіло, а й волю великомученика. Але все виявилося марним – Артемій помер із честю, як лише тільки міг померти великий воїн і великий християнин…

А розпочалася історія життя цього святого в легіонах Костянтина Великого, якому колись з’явилося на небі зображення Хреста та почувся голос – «Цим переможеш!» Саме у війську Костянтина розквітнув в повну силу військовий талант Артемія – він став одним із найкращих воєначальників імператора, за видатні заслуги був нагороджений численними нагородами.

Та був ще один талант, який розквітнув у серці Артемія – віра в Бога. Артемій був переконаний християнин, і його відданість Небесному Царю не знала меж.

Як добрий розпорядник з євангельської притчи про таланти, він був поставлений над багатьма – наказом Костянтина Артемія було призначено командуючим єгипетськими легіонами та намісником Єгипту. В цьому званні він поширював християнство серед ввіреного йому народу, не забуваючи, що головне – красномовний приклад власного побожного життя…

Але настав день, коли до влади в країні прийшов новий правитель, і тоді вірність Небесному Царю перевершила… Дізнавшись, що Юліан прибув до Антіохії та катує християн, серед яких навіть двоє єпископів, Артемій поспішив до міста, де привселюдно викрив безчестя Юліана. Коли під ноги розлюченому Відступнику полилася кров мученика, він чекав на скоре зречення – але марно: ні сліз, ні заклику про помилування, ні навіть крику. Загартований воїн, Артемій достойно завершував останню і найголовнішу битву в своєму житті… Меч, яким було відсічено голову великомученика, відкрив для нього ворота Небесного Царства.

Протодиякон Миколай Лисенко