Пам’ять преподобного ФЕОДОСІЯ, ігумена КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО

Святий Феодосій народився 1009 р. у Василеві (теперішній Васильків), неподалік від Києва, у знатній і заможній християнській родині, що згодом переїхала до Курська. Мати не раз карала його за те, що він прирівнював себе до слуг і працював разом з ними у полі. Хлопчик мріяв про паломництво на Святу Землю і одного разу втік із дому із групою прочан, але мати наздогнала його і, жорстоко побивши, повернула додому.

До двадцяти трьох років юнак терпів суворість матері, щодня ходив до храму, сам пік просфори для Літургії, а тоді пішки втік до Києва (1032). Прийшовши до печери преп. Антонія [23 лип.], він благав узяти його в учні й урешті-решт домігся згоди святого. Пострижений у монахи преп. Никоном [5 квіт.], юнак одразу взяв на себе великі подвиги: суворо постував, молився цілими ночами. Коли мати розшукала Феодосія, він погодився бачитись із нею лише за умови, що вона теж стане черницею, і зрештою таки переконав її прийняти ангельський образ у київському Микільскому монастирі.

Коли св. Никон пішов у Тмутаракань, Феодосія висвятили на священика. Громада з дванадцяти монахів, очолювана св. Варлаамом [2 груд.], провадила суворе подвижницьке життя. Вони мовчки працювали або читали від ранішньої служби до Літургії, потім їли черствий хліб і знов поверталися до своїх трудів аж до вечірні. Преп. Феодосій перевершував усіх суворістю подвигів, а головне, лагідністю та смиренням. Часто, поки всі ченці спали, він за них молов зерно на жорнах, а на ранок першим приходив до церкви.

Коли св. Варлаам був переведений до іншого монастиря, преп. Феодосій став на чолі Печерської обителі, радячись в усьому із преп. Антонієм. Дедалі більша громада потребувала нових приміщень, тож на пожертви київського князя Ізяслава Ярославича в 1062 р. святий ігумен звів наземні келії та церкву. Монастир уже не міг обходитися без писаних правил, і тому, користуючись паломництвом одного з братів, свт. Єфрема [10 лют.], до Палестини та Константинополя, св. Феодосій доручив йому дізнатися про звичаї тамтешніх обителей і привезти список Студійського статуту. Спільнота самітників, згуртованих довкола преп. Антонія, перетворилася на справжній спільножительний монастир у кращих візантійських традиціях, який став взірцем для всіх руських монастирів.

Утім, деякі монахи продовжували жити в затворі у печерах, і сам преп. Феодосій проводив весь Великий піст у тій печері, де він розпочинав своє подвижництво, відбиваючи люті бісівські напади. Велелюбний та милосердний ігумен збудував при монастирі богадільню для нужденних, а щосуботи він посилав в’язням київської тюрми віз хлібу.

За молитвами преподобного, Сама Пресвята Богородиця привела до Києва чотирьох грецьких майстрів, які 1073 р. звели в обителі «до небес подібну» кам’яну Успенську церкву. Того ж року спочив преп. Антоній, а наступного, 1074 р., і св. Феодосій був сповіщений про наближення кончини. Попросивши обрати свого наступника, яким став преп. Стефан, та благословивши братію, преподобний відійшов до Господа. Його гроб став джерелом численних чудес.