Священномученик Климент, папа Римський (ІІ ст., Італія).

8 грудня ми звершуємо священномученика І століття Климента — четвертого єпископа Рима, учня та послідовника святого Петра, свідка й активного учасника життя першохристиянської спільноти. Саме його мощі стали першою святинею Київської Русі, і саме він дивним чином долучився до початку християнської просвіти на слов’янських теренах.

Про належність цього святого до перших християн вказує сам апостол Павло, звертаючись до филип’ян, яких просить допомагати тим, хто подвизався в благовісті разом із ним, а також – «…і з Климентом, та з іншими його співробітниками, чиї імена – в книзі життя».

Родина Климента походила від одного з римських патриціанських родів. Трапилося так, що внаслідок низки обставин вся його сім’я розгубилася по світу. Довго блукали вони різними країнами, переконані, що решта зникла без вісти та загинула. Та одного дня сам Климент, його мати й батько, а також два брати дивовижним чином зібралися через понад двадцять років розлуки навколо святого Петра, ставши його учнями. Під час проповіді апостола вони впізнали одне одного і в радощах прославили милосердного Бога. Після цієї дивовижної події Климент уже ніколи не залишав апостола Петра, ставши його вірним послідовником.

Климент виявився талановитим та харизматичним проповідником. Прикладом власного життя та сильним словом він привів до Христа багатьох язичників. Звичайно, серед них були й найзнатніші представники тогочасної римської політичної еліти. Дізнавшись про це, розлютований імператор Траян відправив Климента на кам’яні шахти до кримського Херсонеса у заслання.

Але й там святий розпочав таку проповідь, що в короткий термін на узбережжі Чорного моря тисячі людей прийняли святе хрещення та було засновано понад 75 нових церков. До речі, це стало передумовою подальшого розповсюдження християнства на північ, в слов’янські землі. Отже, діяльність опального єпископа настільки сильно підірвала позиції язичництва, що розлютований Траян звелів убити святого. В 101 році сповідника було прив’язано до корабельного якоря та утоплено в морі.

Але Господь дивним чином зберіг тіло Климента: мощі священомученика було віднайдено у ІХ столітті святими Кирилом і Мефодієм та урочисто покладено в храмі святих Апостолів у Херсонесі.

Проте слов’янська частина історії святого Климента Римського лише розпочиналася. Кирило й Мефодій саме тоді готувалися до початку своєї просвітницької місії серед східноєвропейських слов’ян, але їм бракувало легітимного дозволу, адже ці землі перебували під потужним впливом Римського престолу. На початку своєї діяльності Кирило й Мефодій навіть були звинувачені в єресі через «слов’янизацію» богослужбової літератури. І тоді брати наважилися на безпрецедентний дипломатичний крок – попрямували до Рима з дорогоцінним подарунком, часткою мощей шанованого у Вічному Місті його четвертого єпископа, святого Климента. Результат не завадив себе чекати: у подяку за цей дарунок дозвіл на проповідь та богослужіння слов’янською було надано, а саму церковнослов’янську зарахували до переліку «сакральних» мов, до яких раніше належали лише грецька, єврейська та латина.

А вже в Х столітті рівноапостольний князь Київський Володимир Хреститель, здобувши Херсонес, приніс до столиці Київської Русі главу святого Климента – як духовний ланцюжок між добою Апостолів та новою християнською державою, яку Володимир вирішив будувати на їхніх принципах і засадах.

Так чесна глава Климента Римського опинилася в стольному граді Києві та стала першою святинею нашої землі, і за переданням перебуває зараз серед мироточивих глав у Феодосієвих Печерах Успенської Києво-Печерської Лаври.

Протодиякон Миколай Лисенко