Євангеліє дня

Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.

І Він, тяжко зітхнувши, сказав: для чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.

І, залишивши їх, знову увійшов у човен і переправився на ту сторону.

При цьому учні Його забули взяти хлібів і мали з собою в човні тільки одну хлібину.

А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.

І, розмірковуючи між собою, говорили: це означає, що хлібів нема у нас.

Іісус, зрозумівши, говорить їм: що ви міркуєте про те, що нема у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам'яніле у вас серце?

Маючи очі, не бачите? маючи вуха, не чуєте? і не пам'ятаєте? 

Коли Я п'ять хлібів переломив для п'яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви кусків? Говорять Йому: дванадцять.

А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви кусків, що залишилися? Сказали: сім.

І сказав їм: як же не розумієте?

 

Євангеліє від Марка

Глава 8, вірші 11 – 21 

читання ДНЯ

Апостол дня

Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.

Але пророк, докоряючи їм, каже: ось, настають дні, говорить Господь, коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.

Ось завіт, котрий заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.

І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: пізнай Господа; тому що всі від малого до великого, будуть знати Мене, бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше (Ієр. 31,31–34).

Кажучи «новий», показав застарілість першого; а занепадаюче і старіюче близьке до знищення.

 

До євреїв послання святого апостола Павла 

Глава 8, вірші 7 – 13 

Старий Заповіт

Усі вчинки покірного відкриті перед Богом, – безбожні ж у день лиха пропадуть. 

Кожний гордий серцем – нечистий перед Богом; хто неправедно ручається – такому не уникнути кари. 

Діяти за правдою – початок доброї дороги, адже це приємніше для Бога, ніж принесення жертв. 

Хто шукає Господа, знайде пізнання з праведністю, а ті, хто щиро Його шукає, знайдуть мир. 

Усі Господні діла – зі справедливістю, а безбожний зберігається на день лиха. 

На вустах царя – священний вирок, – на суді його вуста не схиблять. 

Рівновага терезів – праведність перед Господом; Його діла – важки точні. 

Чинити зло – огида для царя, адже престол влади облаштовується праведністю. 

Приємні цареві праведні вуста, – він любить слова правди. 

Гнів царя – вісник смерті, та мудра людина його вмилостивить. 

Син царя – у світлі життя, і ті, хто в його прихильності, – наче хмара пізнього дощу. 

Коли мудрість будує гнізда – це краще за золото, і гнізда розуму – кращі за срібло. 

Дороги життя оминають зло, і шляхи праведності продовжують життя. Хто приймає повчання, той перебуватиме в добрі; хто дотримується застережень, осягне мудрість. Хто слідкує за своїми дорогами, той і душу свою береже. Хто любить своє життя, той стримуватиме свої вуста. 

Гордість передує погибелі, а падінню – безумність. 

Кращий сумирний, який у приниженні, ніж той, хто ділить здобич із гордими. 

Хто розумно провадить діла, той знаходить добро, а хто покладається на Бога, той блаженний. 

Мудрих і розсудливих називають поганими, а радше слухають солодких у слові. 

Розум для тих, хто його придбав, є джерелом життя, а настанови нерозумних – зло. 

Серце мудрого думає про те, що виходить з його вуст; його вуста зодягнуться в розважливість. 

Приємні слова – як вощина з медом, її солодкий смак – оздоровлення для душі. 

Є дороги, які видаються людині правильними, однак їхній кінець дивиться на дно аду. 

Людина важко на себе працює і проганяє свою погибель, однак крутій носить погибель на своїх устах. 

Безглузда людина риється в злі й на своїх губах, наче скарб, збирає вогонь. 

Лукава людина поширює зло і смолоскип обману запалює лиходійствами, і сіє розділення серед друзів. 

Беззаконна людина спокушає друзів і веде їх на недобрі дороги. 

Хто втупив свої очі, той задумує підступне, окреслює своїми вустами всяке зло; такий – піч злоби. 

Сивина – це вінець честі; її знаходять на шляхах правди. 

Терпелива людина краща за сильну, а хто панує над гнівом, кращий від того, хто здобуває місто. 

Безбожним за пазуху падає всяке зло, а все праведне походить від Господа. 

 

Книга Приповісті, глава 16.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії