Євангеліє дня

Коли ж увійшов Іісус у Капернаум, підійшов до Нього сотник і благав Його:

Господи! слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає.

Іісус говорить йому: Я прийду і зцілю його.

Сотник же, відповідаючи, сказав: Господи! я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово, і видужає слуга мій; бо я і підвладна людина, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: «іди», і йде; і другому: «прийди», і приходить; і слузі моєму: «зроби це», і зробить.

Почувши це, Іісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри.

Кажу ж вам, що багато прийдуть від сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; а сини царства вигнані будуть у тьму безпросвітню: там буде плач і скрегіт зубів.

І сказав Іісус сотникові: іди, і як вірив ти, хай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.

 

Євангеліє від Матфея

Глава 8, вірші 5 13

 

 

читання ДНЯ

Апостол дня

Та звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності.

Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню для діл беззаконних, так нині представте члени ваші в раби праведності для діл святих.

Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведності.

Який же плід ви мали тоді? Такі діла, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній – смерть.

А нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, плід ваш є святість, а кінець – життя вічне.

Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому.

 

Послання до римлян святого апостола Павла

Глава 6, вірші 18 – 23

 

 

Старий Заповіт

Знову хтось, готуючись плисти і бажаючи пройти бурхливі хвилі, прикликає дерево, що слабше від того корабля, що його несе.

Бо ж саме бажання користі придумало, а мудрість митця зробила.

Твоя ж, Батьку, передбачливість провадить, бо Ти дав і в морі дорогу, і серед хвиль певну стежку,  показуючи, що можеш з усього спасти, хоч як і без уміння хтось прийде.

А Ти хочеш, щоб діла Твоєї мудрості не були порожні. Через це і маленькому дереву люди довіряють душі й, проходячи хвилі, корабликом спасаються.

Адже і на початку, коли були винищені горді велетні, надія світу проваджена Твоєю рукою, втікши в кораблику, залишила вікові насіння буття.

Бо благословиться дерево, через яке буває праведність.

Та прокляте, зроблене руками, – воно саме і той, хто його зробив, бо він зробив, а воно, тлінне, назване богом.

Адже однаково зненавиджені Богом і безбожний, і його безбожність.

Тож зроблене мучитиметься з тим, хто зробив.

Через це й на ідолах народів будуть відвідини, бо між Божими створіннями стали гидотою і на спокусу душам людей, і на пастку для ніг безумних.

Адже видумка ідолів – початок розпусти, а винахід їх – це знищення життя.

Бо його як не було від початку, так і не буде до віку.

Адже марнославство людей увійшло у світ, і через це їх кінець став коротким.

Бо батько, виснажений передчасним плачем, як швидко забрано сина, зробивши образ того, що колись був мертвою людиною, тепер вшанував, як бога, і передав підвладним таїнства і обряди.

Пізніше безбожний звичай, закріпившись у часі, зберігається, як закон.

І приписами тиранів вшановуються боввани, яких люди не в змозі вшановувати в обличчя, тому що далеко живуть, здалека відобразивши явний вигляд, зробили образ шанованого царя, щоб ревно вшановувати – відсутнього, як присутнього.

А на розповсюдження вшанування і незнання наштовхнула любов митця до слави.

Бо ж він, швидко бажаючи вгодити тому, хто має владу, намагався вмінням якнайкраще передати подобу.

І безліч людей притягнуто красою праці, – того, кого недавно шанували, як чоловіка, тепер вважають богом.

І це стало пасткою для життя, бо люди, служачи чи обставинам, чи тиранству, передали виключне ім’я каменю і дереву.

А пізніше вони не задовольнялися блуканням у пізнанні Бога, але й, живучи у великій війні незнання, це зло назвали миром.

Бо чи звершуючи обряди дітовбивства, чи скриті таїнства, чи проводячи безумні святкування дивних обрядів,  вони більше не зберігають чистими ні життя, ні шлюби, а один на другого або засідаючи вбиває, або в розпусті завдає болю.

А все змішалося: кров і вбивство, крадіжка і обман, тління, невірність, замішання, заклинання,  заколот добра, забуття ласкавості, опоганення душ, зміна роду, безпорядок шлюбів, перелюб і розпуста.

Адже вшанування безіменних ідолів – початок усього зла, причина і кінець.

Бо коли веселяться, вони – безумні, коли пророкують – то обману, як живуть – то неправедно або швидко заклинають.

Адже поклавши віру на бездушних ідолів, зле клянучись, не очікують отримати відплату.

Та на них обох прийде справедливе, бо погане подумали про Бога, сприйнявши ідолів, і неправедно поклялися в обмані, зневажаючи праведність.

Адже не сила того, чим клялися, але суд грішників завжди приходить за переступ неправедних.

 

Книга премудрості Соломона, глава 14.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії